.

Цивільна правотворчість римських юристів періоду імперії

60.00грн.

Скачати курсову роботу

Категорія:

Product Description

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………..….2
РОЗДІЛ 1. ЮРИСПРУДЕНЦІЯ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ…………..10
1.1. Джерела права класичного періоду…………………………….…10
1.2. Римська юридична освіта. Юридичні школи…………………….19
1.3. Найвидатніші римські юристи…………………………………….23
Висновки до Розділу1…………………………………………………….29
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ОКРЕМИХ ІНСТИТУТІВ ЦИВІЛЬНОГО ТА ПРЕТОРСЬКОГО ПРАВА……………………………………………….32
2.1. Загальні тенденції розвитку цивільного та преторського права…32
2.2. Консенсуальні договори………………………………………….…35
2.3. Цивільні res in re aliena – права власності на чужі речі…………..48
Висновки до Розділу 2……………………………………………………..57
РОЗДІЛ 3. КОДИФІКАЦІЯ ЮСТИНІАНА……………………………..59
Висновки до Розділу 3……………………………………………………..79
ВИСНОВКИ……………………………………………..………………..81
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………..87

ВСТУП

Актуальність теми. Політичні, економічні і соціальні перетворення, які відбуваються сьогодні в нашій державі, роблять нагальною проблему оновлення та вдосконалення законодавства, особливо кодифікацій та різноманітних систематизацій правових актів.
Прийняття низки нових кодексів України гостро ставить проблему про концепцію та методологічні підстави створення нових великих законодавчих актів, що потребує нових теоретичних досліджень у цій галузі і зумовлює доцільність використання історичного досвіду.
Методологічною основою розширення використання такого досвіду, у тому числі досвіду інших країн на різних етапах їхнього розвитку є та обставина, що останнім часом право трактується як важлива складова частина культури. Це означає що, є не виправданою оцінка права як такого явища, яке властиве лише певній соціально-економічній формації, а точніше вважати таким, що зберігає своє значення при встановленні основних понять, засад, категорій та інститутів протягом усього існування людської цивілізації.
Саме цим пояснюється загальне зростання інтересу до історико-правових досліджень, які під таким кутом зору являють не лише історичний інтерес, але й допомагають встановити характер та тенденції трансформацій права у процесі історичного розвитку людства, а відтак – з’ясувати закономірності його розвитку, які мають бути враховані у сучасних умовах.
Оскільки Україна належить до Східноєвропейської (Візантійської) локальної цивілізації, то саме досвід розвитку права цієї правової системи може виявитись корисним для усвідомлення генетичного коріння багатьох інститутів нашого права, встановлення можливих перспектив його розвитку, використання здобутків та врахування недоліків проведення тих чи інших заходів щодо вдосконалення правової системи, найбільш грандіозним і цікавим із яких є систематизація права, проведена у Східній Римській (Візантійській) імперії у першій половині VІ ст. (тут варто пригадати, що фахівці характеризують збірку Юстиніана як “одне з найбільш плідних творінь для прогресу людства”). Але не варто забувати, що кодифікації Юстиніана передувала довга і інтенсивна робота юристів, які в процесі своєї правотворчості інтерпретували існуючі правові норми в дусі їхньої відповідності вимогам природного права і справедливості і у разі колізії часто змінювали стару норму, з врахуванням нових уявлень про справедливість і справедливе право. Тому дослідження цивільної правотворчості римських юристів у період імперії – період найбільш інтенсивного та наочно видимого розвитку права – є важливим і актуальним нині для розуміння як загальних тенденцій розвитку права і правотворчості, так і тенденцій розвитку окремих правових інститутів. Цим і пояснюється актуальність проблематики, яка слугувала основою вибору теми кваліфікаційної роботи на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу перебігу та чинників формування права Римської імперії визначити загальні тенденції та особливості цивільної правотворчості римських юристів – від початку класичного періоду до кодифікації Юстиніана.
Для досягнення поставленої мети визначені наступні завдання:
 виділити загальні тенденції розвитку цивільного та преторського права у Римській імперії;
 прослідкувати за розвитком окремих інститутів цивільного та преторського права – зокрема, консенсуальних договорів та права власності на чужі речі;
 простежити розвиток джерел римського права від древніх часів до класичного періоду;
 дослідити специфічні джерела права класичного періоду, що полягали у можливості юристів тлумачити закони та надавати офіційні консультації;
 прослідкувати розвиток юридичної освіти класичного періоду;
 вивчити діяльність двох основних римських юридичних шкіл; проаналізувати різницю у поглядах між ними;
 простежити життя та наукову діяльність найвидатніших римських юристів;
 дослідити результати та встановити особливості окремих актів, створених у процесі систематизації римського права;
 розглянути особливості історичного розвитку Візантії у VI ст., передумови та чинники систематизації римського права, проведеної за вказівкою імператора Юстиніана І.
Об’єктом дослідження є правотворчість юристів у Древньому Римі як явище у всіх аспектах його прояву, що закріплене та знаходить прояв у відповідних нормах римського права.
При визначенні об’єкту було враховано, що римська цивілізація, як і кожна інша локальна цивілізація, у своєму розвитку пройшла період становлення, піднесення, занепаду та інші трансформації, що супроводжувались відповідними змінами в усіх сферах життя.
Визначальним у цьому сенсі є саме період імперії – перші шість століть нашої ери. У цей час відбувається формування особливої греко-римської (візантійської) культури, яке формально йде під знаком тенденції до відновлення колишнього “Римського Світу”, але фактично має метою створення на цих теренах світу нового. Відповідно відбувається й формування нової системи права, розвиток правових інститутів, що стає закономірним результатом активної правотворчої і правозастосовної діяльності имських юристів.
Предметом дослідження є цивільна правотворчість римських юристів періоду імперії. Зокрема, розвиток римського права класичного періоду; кодифікація Юстиніана як завершальний акт багаторічної правотворчої діяльності римських юристів; розвиток окремих інститутів цивільного та преторського права.
Методи дослідження. У процесі праці над проблемами, які охоплюються дисертаційним дослідженням, було використано відповідні загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання. Так, за допомогою діалектичного методу розглянуто динаміку розвитку правової системи Римської імперії у контексті історичних процесів, трансформації державницьких, соціальних та культурних інституцій цієї цивілізації, які зумовили доцільність і необхідність активного розвитку права. Метод історичного аналізу використовувався при дослідженні та загальній оцінці історичних процесів, що відбувалися у Римській імперії у період класичного та посткласичного розвитку римського права, політичних, соціальних та економічних передумов та чинників систематизації права в Імперії. Метод системно-структурного аналізу допоміг з’ясувати місце права у системі Римської цивілізації, його взаємозв’язок з іншими елементами цієї цивілізації, а розглянути джерела цивільної правотворчості, джерела систематизації Юстиніана, її методологічної основи, кінцеві результати, які з часом були об єднані у Corpus Juris Civilis. Порівняльно-правовий метод застосовувався при дослідженні розвитку римського права у різні періоди тогочасної історії та при порівнянні засад класичного та посткласичного римського права. Метод догматичного (логічного) аналізу – при розгляді змісту нормативних першоджерел. Історико-хронологічнйи метод використовувався при встановленні історичної послідовності подій.
Наукова новизна одержаних результатів знаходить відображення в таких положеннях:
– обґрунтування того, що консенсуальні договори виникли у Римі як закономірний і прямий результат розвитку господарської діяльності у процесі еволюції римського суспільства від малої сільськогосподарської общини до високоорганізованого суспільства, яке, в свою чергу, схилялося до усунення зайвого формалізму у господарських відносинах.
– формулювання концептуального підходу до оцінки виникнення інститутів сервітуту, емфітевзису та суперфіцію у древньому Римі, згідно з яким ці інститути розглядаються не як такі, що є істинно-римськими і виникли на базі ius vectigales, а як такі, що були запозичені з практики інших правових культур (зокрема, Єгипту, Індії, Карфагену);
– пояснення причин систематизації Юстиніана дією низки об’єктивних та суб’єктивних факторів, поміж яких виділялися: соціально-економічний стан імперії, який потребував відповідної системи управління та правового забезпечення господарської діяльності; необхідність уніфікації правових норм, що діяли у Східній і Західній Римських імперіях, з метою консолідації правосвідомості їхніх жителів; власні імперські стремління Юстиніана І;
– обґрунтування положення, що систематизація Юстиніана була не просто механічним зводом законів, виданих раніше, а результатом інтенсивної роботи, яка включала у себе заміну застарілого законодавства новим, усунення різноманітних розбіжностей і т.ін.
– положення про те, що досвід систематизації Юстиніана стосовно організації законодавчих робіт у стислі строки, принципів відбору та обробки матеріалу (використання вже накопиченого раніше правового матеріалу з його відповідною модернізацією), забезпечення декількох напрямків удосконалення права (власне кодифікації, створення підґрунтя для забезпечення відповідного рівня юридичної освіти тощо) може бути корисним і у сучасних умовах у процесі правотворення у нашій державі.
– обґрунтування положення, що запровадження монархічної форми правління в Римській імперії сприяло розвиткові цивільної правотворчості і сприяло активній діяльності юристів, адже панівний клас і його представник – принцепс бажають мати в особі юристів допомогу у зміцненні існуючого рабовласницького ладу за допомогою норм права; оскільки юристи зазвичай проводили політику принцепса, то правителі, в свою чергу, сприяли розвиткові юриспруденції і були зацікавлені у збереженні високого авторитету юристів;
– положення про те, що орієнталізація римського права при поділі Римської імперії у VI ст., запозичення правових норм та інститутів народів, що населяли Імперію, а також запровадження християнства стали передумовою і підґрунтям кодифікації римського права імператором Юстинінаном і загалом мали значний впилив на розвиток цивільної правотворчості у поскласичний період.
Стан розробки проблеми. Питання, пов’язані з розвитком Римського права, його інститутів і конкретно діяльністю римських юристів досліджувалися на протязі сотень років, – у самому тогочасному Римі юристами, які у свої творах аналізували основні засади своєї діяльності, істориками Риму, вченими періодів Середньовіччя, Відродження, Нового часу адже їх теоретична важливість і практична значимість є безспірною.
Огляд використаних джерел. При написанні кваліфікаційної роботи вивчалися першоджерела – зокрема, Дигести Юстиніна, Інституції Гая, твори Ульпіана , Павла та інших юристів, а також праці видатних дослідників римського права, які в своїх наукових працях вивчали питання, що пов’язані із тематикою кваліфікаційної роботи. Зокрема, серед радянських і російських вчених особливо бралися до уваги дослідження І.С. Перетерського, Д.В. Дождєва, І.А. Покровського, Л.Б. Новицького. Серед зарубіжних – М. Поленак-Акімовської, Ч. Санфіліппо, Дж. Франчозі, М. Бартошека. Використовувалися праці істориків-дослідників Риму та Візантії, зокрема при аналізі загальноісторичних умов і їх впливу на розвиток права – наприклад, багатотомне дослідження історії Візантії С. Д. Сказкіна.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у роботі положення про загальні тенденції і специфічні особливості розвитку цивільної правотворчості у Римській імперії можуть бути використані у процесі вдосконалення законодавства нашої держави та у визначенні тенденцій розвитку на майбутнє.
Низка положень і висновків роботи мають дискусійний характер і певною мірою можуть служити матеріалом для наукових дискусій та подальших досліджень у галузі загальної історії держави і права, зокрема, історії римського права.
Структура роботи. Робота складається з трьох розділів – Розділ 1 Юриспруденція класичного періоду; Розділ 2 – Розвиток інститутів цивільного та преторського права; Розділ 3 – кодифікація Юстиніана. Перші два розділи поділені на підрозділи з метою систематизації поданої у них інформації. Також робота включає в себе вступ, висновки, список використаних джерел.

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Цивільна правотворчість римських юристів періоду імперії”“

eighteen + 15 =