.

Спеціальний субєкт злочину

60.00грн.

Скачати курсову роботу

Категорія:

Product Description

Зміст
Вступ 3
Розділ І. Загальна характеристика суб’єкта злочину 10
1.1. Поняття та ознаки суб’єкта злочину 11
1.2. Співвідношення суб’єкта злочину і особи злочинця 24
1.3. Кримінально-правове значення стану сп’яніння у
момент здійснення злочину 28
Розділ ІІ. Кримінально-правова характеристика суб’єкта
злочину 31
2.1. Поняття та ознаки спеціального суб’єкта злочину 31
2.2. Класифікація спеціальних суб’єктів злочину 41
2.3. Характеристика окремих видів спеціальних суб’єктів
злочинів 46
Розділ ІІІ. Співучасть в злочинах із спеціальним суб’єктом 67
Висновок 80
Список літератури 85

Вступ

Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької та корисливої, що спостерігається в останні роки, викликано переломним періодом розвитку України і деякими іншими негативними чинниками. Це ставить перед державою серйозні завдання боротьби з таким явищем. Необхідно добиватися припинення зростання злочинності, а потім і її істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні та інші заходи.
Юридичною базою боротьби із злочинністю є кримінальне законодавство.
Щоб це законодавство було досить ефективним, необхідно його правильно застосувати. Однак для цього слід ґрунтовно вивчати це законодавство, з тим щоб добре знати і застосовувати в практичній діяльності його норми.
Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні всі ті об’єктивні і суб’єктивні особливості, що характеризують поведінку людини: фізичні властивості – той чи інший рух або утримання від нього, використання фізичних, біологічних, хімічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості – прояв свідомості і волі, певна мотивація поведінки, її цілеспрямованість.
Але на відміну від інших вчинків людини злочин за своєю соціальною суттю є посяганням на ті відносини, що склалися в суспільстві, відображають його найбільш важливі інтереси, внаслідок чого охороняються законом про кримінальну відповідальність. Злочин завжди суперечить основним потребам та інтересам суспільного розвитку. А оскільки саме об’єктивні закономірності розвитку суспільства, його потреби та інтереси виступають критерієм, мірилом цінності чи антицінності людської поведінки, відповідності чи невідповідності її цим потребам та інтересам, злочин завжди є антисоціальною поведінкою.
При цьому, оскільки інтереси і потреби суспільства постійно розвиваються, відповідно змінюється на певному етапі соціального розвитку оцінка й поведінки людини як антисоціальної, злочинної. Тому поняття злочину не може бути незмінним: воно завжди повинно відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам та інтересам, притаманним саме цьому етапу.
Формулюючи ознаки конкретного складу злочину, законодавець завжди виходить з тих, закріплених у нормах Загальної частини КК України, ознак злочину, що мають загальний характер і входять до складу будь-якого злочину. Наприклад, при цьому завжди враховуються закріплені у статтях 18, 19 і 22 вимоги до суб’єкта злочину – фізична, осудна особа, яка досягла визначеного віку в законі. Тому вже при конструювання конкретних кримінально-правових норм немає необхідності кожного разу вказувати на вимоги до загальної характеристики суб’єкта злочину. Так само, як немає необхідності в кожній статті КК розкривати зміст умислу і необережності, оскільки зміст цих понять закріплений у статтях 24 і 25 КК України.
Важливо зазначити і те, що склад злочину – це реально існуюча система ознак, а не плід людської фантазії чи просто вигадка. А якщо це об’єктивна реальність, то її можна пізнати і використати в практичній діяльності.
Звичайно, коли ми говоримо, що всі ознаки будь-якого складу злочину включені в той чи інший кримінальний закон, то при цьому враховується, що ці ознаки ззовні не очевидні, бо вони певною мірою формалізовані і у самому тексті закону можуть зазначатися як безпосередньо, так і через систему юридичних понять і категорій.
У науці кримінального права вчення про склад злочину посідає особливе місце. Це пояснюється як його значущістю для вирішення питань про злочинність або не злочинність діяння, правильної кваліфікації вчиненого і точного застосування закону, так і тим, що в рамках самого вчення про склад вивчаються і розвиваються усі основні інститути кримінального права.
Суспільно небезпечні діяння скоюють конкретні люди. Кожний випадок здійснення злочину має свої індивідуальні риси, у тому числі особи, що відносяться до характеристики, винного в цьому злочині. Кожна особистість володіє специфічними, тільки їй властивими ознаками, складовими її індивідуальності.
Всі індивідуальні характеристики не можуть знайти відображення в теоретичних і законодавчих конструкціях складів злочинів. В теорії кримінального права вибрані найбільш типові властивості особистості злочинця, вони знайшли відображення в поняттях ознак суб’єкта злочину.
Суб’єкт злочину – це мінімальна сукупність ознак, що характеризують особу, що вчинила злочин, яка необхідна для притягнення його до кримінальної відповідальності. Відсутність хоча б однієї з оцих ознак означає відсутність складу злочину.
Проблема суб’єкта злочину привертає увагу вчених-юристів, психологів, психіатрів, педагогів та представників інших наук в багатьох країнах світу. Необхідність повного і усестороннього дослідження диктується тим, що як в теорії, так і судовій практиці є невирішені питання щодо суб’єкта злочину.
Питання про суб’єкта злочину, по суті справи, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це випливає із назви розділу ІV Загальної частини КК України: „Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)”.
Частина 1 ст. 18 визначає, що „суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність”. Отже, суб’єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов’язковими ознаками: це особа фізична, осудна, яка досягла певного віку.
Основними проблемами вчення про суб’єкт злочину на сучасному етапі розвитку законодавства залишаються питання осудності і встановлення ознак спеціального суб’єкта. Окремо потрібно виділити відповідальність осіб з психічними аномаліями, що не виключають осудності.
Поряд з поняттям загального суб’єкта КК України передбачає і поняття спеціального суб’єкта. Частина 2 ст. 18 визначає, що спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.
Аналіз вітчизняного кримінального законодавства дозволяє зробити висновок про те, що законодавці протягом всієї історії України постійно зверталися до кримінально-правових норм, в яких визначалися ознаки суб’єкта злочину. При цьому перелік злочинних діянь постійно змінювався, а питання, пов’язані з кримінальною відповідальністю і покаранням суб’єкта злочину деталізували і уточнювалися на різних етапах розвитку держави, виходячи із задач, що стоять перед нею в сфері боротьби із злочинністю.
Розвиток нових економічних відносин, становлення інституту державної служби, військова реформа і інші перетворення, що відбуваються в нашому суспільстві, вимагають переосмислення багатьох понять, пов’язаних з кримінальною відповідальністю за здійснення злочинів, склад яких розрахований на спеціального суб’єкта.
Тому стає зрозумілим, що в міру розвитку нашого суспільства сфера злочинної діяльності не залишається по заду. Дедалі більше з’являється нових злочинів. Відомою є та істина, що лише правильна кваліфікація злочину дозволить обрати правильного суб’єкта злочинного діяння, визначити міру його вини, а в подальшому і попередити вчинення такого типу злочинів. Саме розмежування спеціального суб’єкта від загального дозволяє працівникам правоохоронних органів визначити чи мало місце злочинне діяння (дія чи то бездіяльність), і чи насправді підозрюваний передбачається тією чи іншою статтею КК України як злочинець (суб’єкт злочину). Проблема існування спеціального суб’єкта, на нашу думку, в першу чергу пов’язана з тим, що якщо немає в діянні (дії чи бездіяльності) наявності спеціального суб’єкта, про якого говориться в конкретній статті, то немає складу злочину, тому характер скоєної дії не може трактуватися як злочин через відсутність такого елементу складу злочину як суб’єкт.
Якщо звернутися до питання актуальності обраної нами тематики, то тут варто відзначити те, що вибір теми обумовлений виокремленням чинним кримінальним законодавством злочинів із спеціальним суб’єктом, до яких законодавець в першу чергу відносить службових осіб та військовослужбовців. Проте до цих двох великих груп додаються ще такі спеціальні суб’єкти як мати новонародженої дитини тощо.
Відповідно до обраної нами теми ми у своєму дослідженні ставили собі за мету „розкрити суть поняття спеціального суб’єкту злочину як елементу загального складу злочинного діяння та з’ясувати основні групи спеціальних суб’єктів злочинів, визначити їхні особливості”.
Відповідно до обраної мети нами вирішувалась ціла низка конкретних завдань:
1. дослідити основні класифікації спеціальних суб’єктів злочинів;
2. проаналізувати посадові та військові злочини з точки зору їхнього елемента – спеціального суб’єкта злочину;
3. провести паралель між суб’єктом злочину і особистістю злочинця;
4. висвітлити співучасть в злочинах із спеціальним суб’єктом.
Об’єктом нашого дослідження є особа, яка вчинила злочин.
А предметом – юридичні ознаки, які характеризують дану особу як спеціального суб’єкта злочину.
Якщо торкатися питання проблеми розкриття обраної нами теми, то тут слід зауважити, що в спеціальній літературі тема суб’єкта злочину достатньо глибоко розроблена. Потрібно відзначити монографії Міхєєва, Першотравневого, Шишкова, присвячені неосудності; дослідження про спеціального суб’єкта – роботи Оримбаєва, Устименко, Здравомислова, Курінова тощо.
До останнього десятиріччя, в зв’язку із підготовкою і ухваленням нового Кримінального кодексу, з’явилося велике число публікацій про обмежену осудність. Серед них виділяються дослідження Іванова, Шишкова, Кудрявцева, Антоняна, Бородіна.
Багато статей присвячено конкретним складам злочинів, перш за все посадовим.
При написанні даної дипломної роботи широко використовувалися нормативно-правові акти різного рівня, а також матеріали слідчої і судової практики.
Логіка нашого дослідження пропонує таку структуру роботи як вступ, три розділи та висновки. У своїй роботі ми плавно переходимо від ширшого поняття „суб’єкт злочину” до більш вужчого „спеціальний суб’єкт злочину”. В ході нашої роботи ми розкриваємо суть не лише вище зазначені поняття, а торкаємось таких проблем як вік злочинця, поняття „осудності” та „неосудності”, „сп’яніння”, розкриваємо проблему співучасті у злочинах із спеціальним суб’єктом.

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Спеціальний субєкт злочину”“

twelve + 14 =