.

Лексико-семантична характеристика авторських адєктивів

60.00грн.

Скачати курсову роботу

Категорія:

Product Description

Зміст
ВСТУП…………………………………………………………………………………3
Розділ I ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА АВТОРСЬКИХ АД’ЄКТИВІВ
1.1 Прикметник як частина мови. Роль прикметників у мовленні………..9
1.2 Семантика якісних оказіональних прикметників………………………….11
1.2.1 Лексичне поле кольору в українській поезії ХХ ст…………………….18
1.3 Семантика відносних оказіональних прикметників……………………..23
1.4 Визначальні чинники реалізації семантики авторських ад’ активів.28
Розділ II СЛОВОТВІР ОКАЗІОНАЛЬНИХ ПРИКМЕТНИКІВ
2.1. Головні особливості словотвору прикметників……………………………32
2.2. Прості оказіональні прикметники і способи їх творення………………33
2.3. Словотвір авторських композитів-ад’єктивів……………………………….39
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..45
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРЕТУРИ………………………….49
СЛОВНИКИ ТА ЇХ УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ……………………..56
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..58

Вступ
Слово, як зазначав О.О.Потебня, вже “ембріон образу”, слово – знак другої сигнальної системи, значення його міститься у голові людини, але водночас – це знак, сигнал, що зв’язує наше мислення й почуття з навколишньою дійсністю як з конкретно-чуттєвим її сприйняттям, так і з абстрактно-логічним її усвідомленням.
Слово проходить складну трансформацію до утворення художнього образу. Мова – засіб створення художнього образу – особливої форми пізнання і відображення дійсності в її індивідуально-неповторній формі. Складність художнього образу в його діалектичній єдності типового, загального і одиничного, конкретного, у специфіці відображення дійсності і у вираженні самого суб’єкта, який пізнає і відтворює дійсність.
Для дослідження поетичної мови першочерговою є проблема виявлення її специфіки як особливої функціонально-стилістичної сфери. При цьому семантичний аспект відіграє основну роль, оскільки поезія може розглядатись як засіб передачі такого змісту, який не можна передати звичайними мовними засобами. Саме тому поетичне мовлення є невичерпним джерелом появи різноманітних мовних інновацій, зокрема індивідуально-авторських лексичних новотворів. Такі слова здатні особливим чином відтворити світовідчуття і культурні традиції не тільки автора зокрема, а й народу в цілому.
Серед оказіональних слів ад’єктивна номінація займає вагоме місце. Як відомо, у поетичному мовленні прикметники відіграють важливу роль. Вони, так би мовити, “урізнобарвлюють” текст, роблячи його неповторно художнім засобом відображення дійсності [Намиткова 1986 с.76].
Світ зображуваних поетом реалій віддзеркалюється у його словнику, у виборі тих понять – прямих і переносних, однозначних і багатозначних назв, які покликані відтворити навколишню природу і передати емоційно-оцінне ставлення поета до зображуваного, відбити у свідомості картину світу, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних цілому поетичному поколінню; інтерпретувати навколишній світ за встановленими канонами.
Вибір для лексико – семантичного опису оказіональних прикметників поезії саме ХХ ст. зумовлений багатьма чинниками. Серед них найважливіший той, що кардинальні зміни суспільно-політичного, економічного та культурного життя протягом цього найбільш “неогенного” (В.Гак) періоду закономірно зумовили інтенсивний розвиток, і передусім оновлення, лексичного складу української мови, зокрема завдяки активному творенню індивідуально-авторських неологізмів [Вокальчук 2004 с.9].
Відстоюючи право поетів на творення неологізмів, М.Йогансен, звертаючись до молодих авторів, зауважував: “Кожен письменник одночасно є творець мальовничих засобів, отже, і творець мови. Треба знати мову досить, щоб мати змогу її утворювати”. Цей вислів цілком стосується також творчості провідних поетів України, які, глибоко знаючи мову, дбайливо ставлячись до слова, водночас здійснювали сміливі філологічні експерименти, що мали на меті свіжо, оригінально і високохудожньо відтворити позамовну дійсність, у вербально-поетичній формі відобразити специфіку національного світобачення і світосприйняття[Вокальчук 2004 с.10].
Спершу мова поезії ХХ ст. не була предметом спеціального аналізу українських лінгвістів, а розглядалась у системі художнього твору з погляду літературознавства. Відзначена недостатня увага до мови художньої літератури. Теорія поетичного мовлення розглядалась водночас із дослідженням мови окремих письменників у працях І.К.Білодіда, Л.М.Новиченка, В.С Ващенка. Сучасна теорія поетичного мовлення має своїм підґрунтям праці М.Довгалевського, О.О. Потебні, Д.М. Овсяника-Куликовського, які окреслили специфіку поетичного слова, виділили художню мову як вид мистецтва, спосіб мислення і пізнання.
У 70-80 роки лінгвостилістика розробляє функціонально-стилістичний і семантико-текстовий підходи. У процесі наукового пізнання семантики художнього тексту важливе значення має вивчення семантики поетичних номінацій. Цього напрямку досліджень стосуються праці В.С.Калашника, Л.Г.Савченка, Л.О.Пустовіта, І.Г.Олійника. Дослідники послуговуються поняттями типу семантичне поле, семантична структура лексико-семантичних варіантів, парадигма, конотація, семантичні варіації, мовний знак тощо. Це дає змогу займатися поглибленим вивченням індивідуального стилю поета. Українські мовознавці обґрунтовують теоретичні положення лінгвопоетики на прикладі аналізу творів М.Рильського, А.Малишка, М.Бажана, Л.Костенко, Д.Павличка, І.Драча, В.Стуса.
Оригінальні лексичні номінації не повинні залишитися поза увагою лінгвістики. Багато новотворів варті того, аби їх зафіксували і знайшли їм відповідне місце у лексикології. Вибір для лексико-семантичного аналізу авторських оказіональних прикметників не був випадковим. Як відомо, прикметники у художньому тексті найчастіше виступають епітетами, роль яких у мовленні особливо важлива. Епітет, що є одним із тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши у нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.
На думку фахівців, уявлення про те, що складний епітет є винятково оказіональним словом, тобто результатом індивідуальної словотворчості, потребує коректування. Художнє мовлення є, так би мовити, і зачинателем, і акумулятором процесу творення цілого шару нових слів. Щодо протиставлення “стандартність-індивідуальність” процес відбувається одночасно у двох напрямках. З одного боку утворюється велика кількість індивідуально-авторських слів, з другого – відбувається не лише породження, а й канонізація у літературній мові нових слів, на що не прийнято зважати, оскільки часто вживані у художніх текстах прикметники типу брудно-жовтий, ніжноголубий не відображаються навіть у спеціальних словниках. Це пояснюється передусім тим, що словник орієнтований насамперед на нехудожнє мовлення. Таким чином, велика кількість номінацій вказаної структури є канонічними словами; індивідуально-авторськими новотворами їх можна вважати у тих випадках, коли у межах однієї номінативної одиниці поєднуються два (іноді більше) значеннєво різнопланові і з логічного боку не поєднувані компоненти, напр.: семиполум’яний (В.Свідзинський), роблено-дівочий (Є.Маланюк), нафарблено-пяний (В.Сосюра) та ін. [Вокальчук с.2].
Актуальність теми дослідження. Однією з провідних тенденцій сучасної лінгвістики є вивчення “мови в людині” і “людини в мові”, що своєрідним чином відображається в українському поетичному мовленні. Відповідно актуальними і перспективними є дослідження інноваційних процесів, що відбуваються у мові, збирання і вивчення нових слів як результатів спочатку індивідуальної творчості мовців, а згодом – за сприятливих інтра- й екстралінгвістичних чинників – як узуальних мовних одиниць(). Цим зумовлюється потреба лексико-семантичного та словотвірного опису цих одиниць. Серед масиву новотворів , що дозволяють виявити головні тенденції розвитку специфічних мовновиражальних засобів української поезій ХХ ст., важливе місце займають інновації, що позначають статичні ознаки денотатів. За допомогою детального опису семантичної структури оказіональних прикметників можемо виявити прирощення художніх значень, а отже, глибше усвідомити роль аналізованого слова й проникнути у художній зміст твору. Експресивність новотворів такого типу посилюється за рахунок їхньої метафоричності, а відтак семантична структура поетичної метафори дає об’ємний матеріал для вивчення специфіки і функціонування прикметникових інновацій в плані стилістичного збагачення мови художньої літератури.
Мета роботи полягає у здійсненні системного аналізу оказіональних прикметників, засвідчених в українському поетичному словнику ХХ ст. Авторські новотвори досліджуються у лексико-семантичному, словотвірному, лексикографічному і статистичному аспектах.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
• критично проаналізувати наукову літературу, присвячену проблемам оказіональності;
• розглянути основні тенденції у сфері оказіональної номінації, що були характерними для поезії ХХ ст.;
• з’ясувати лексико-семантичні особливості авторських новотворів-прикметників;
• описати способи словотвору оказіональних ад’єктивів;
• укласти словник прикметникових інновацій.
Відповідно до характеру фактичного матеріалу використовували такі методи дослідження: метод відбору і систематизації мовних одиниць; метод класифікації дібраного матеріалу, метод лінгвістичного опису прикметникових новотворів, який матеріалізується через застосування таких прийомів, як лексико-семантичного, зіставно-стилістичного, структурного аналізу слова, статистичних узагальнень.
Предметом дослідження є поезія ХХ століття.
Об’єктом – прикметникові інновації, зафіксовані у поетичних текстах письменників ХХ століття.
Основним матеріалом дослідження послужило близько 1700 оказіональних одиниць.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що вона є спробою дослідження індивідуально-авторських прикметникових новотворів, зафіксованих у поезії ХХ ст., у лексико-семантичному і словотвірному аспектах.
Теоретична цінність дослідження визначається тим, що одержані результати допоможуть глибше осягнути закономірності оказіональної номінації статичних ознак денотатів, сприятимуть розвиткові української поетичної лексикографії.
Практична цінність. Робота може бути використана під час викладання спецкурсу і спецсемінару з мови, стилістики та культури мови, на уроках мови і літератури у школі, гімназії та у позакласній роботі вчителя, а також у наукових публікаціях та мовознавчих розвідках.
Структура роботи. Кваліфікаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку лексикографічних джерел та двох додатків.

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Лексико-семантична характеристика авторських адєктивів”“

7 − 4 =