.

Концепція природного права у вітчизняному праворозумінні

60.00грн.

Скачати курсову роботу

Категорія:

Product Description

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ КОНЦЕПЦІЇ ПРИРОДНОГО ПРАВОРОЗУМІННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13
1.1. КОНЦЕПЦІЯ ПРИРОДНОГО ПРАВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13
1.2. СУТНІСТЬ ПРАВА В КОНТЕКСТІ СПІВВІДНОШЕННЯ ПРИРОДНОГО І ПОЗИТИВНОГО ПРАВА У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ П.Д. ЮРКЕВИЧА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27
РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ ПРИРОДНОГО ПРАВА У ВІТЧИЗНЯНОМУ ПРАВОРОЗУМІННІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
2.1. ІДЕЯ ПРИРОДНОГО ПРАВА У ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
2.2. КОНЦЕПЦІЯ ПРИРОДНОГО ПРАВА І ЗАКОНОДАВСТВО . . . 64
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . 81

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблемі розуміння права завжди приділялось багато уваги. Спроби дати змістовну відповідь на питання „що таке право?” прослідковуються з глибокої давнини і не припиняються і досі.
Право – це надзвичайно складне соціальне явище, оскільки воно відображає ще більш складніші економічні, політичні і соціальні відносини. Напротязі всієї історії розвитку юридичної науки різні мислителі прагнули з’ясувати, що являє собою право, яка його природа і суть.
Поняття права – найважливіший компонент правознавства. Від вірного його розкриття залежать правильна постановка наукових досліджень, а також загальна орієнтація юридичної практики. Поняття права – це не застигла категорія, а категорія, що розвивається, в якій відображаються і історичні традиції, і суспільна ситуація сучасної епохи.
Багатоманіття трактувань сутності і природи права в юридичній літературі нерідко розглядається як досить позитивне явище, що свідчить про досить високий рівень розвитку правової науки, і, насамперед, теорії права. Ніби-то завдяки різним трактуванням сутності права і його соціальної природи відкриваються різні сторони права, що сприяє його поглибленому і всебічному пізнанню.
Але є автори, які вважають, що ситуація з багатоманіттям трактувань сутності і соціальної природи права заслуговує скоріше негативних, ніж позитивних оцінок. Той факт, що вчені не можуть вирішити дану проблему, яка є ядром, основою теорії права, свідчить про недостатньо високий рівень розвитку даної науки, яка змушена поки що задовольнятись рядом оригінальних, але досить суперечливих і недостатньо аргументованих гіпотез. Те, що в одній теорії приймається за право, подається як право, переконливо спростовується іншою теорією. І навпаки. Між тим справжня наука повинна мати єдину теоретичну основу.
А які ж причини багатоманіття підходів до розуміння сутності і соціальної природи права? Чому не існує єдиного його розуміння? Багатоманіття поглядів вчених-юристів на цю проблему обумовлюється такими причинами:
• складністю права, багатоманіттям його проявів у суспільстві;
• впливом на процеси пізнання сутності права правової ідеології і класової боротьби;
• різними вихідними філософськими і методологічними основами;
Право, а точніше правове регулювання представляє собою досить складний і багатоманітний соціальний інститут, що діє в економічній, політичній, освітній і інших основних сферах суспільства. Одночасно правові явища і процеси присутні і у взаємовідносинах людей, їх правосвідомості, конкретних діях і вчинках. Складною і суперечливою постає зв’язок права з іншими соціальними нормами.
Питання про сутність права ускладнюється й тим, що вона не може бути виявлена індуктивним шляхом, в процесі виділення деяких ознак, притаманних всім чи більшій частині правових явищ. Такий шлях у кращому випадку дозволяє виявити деякі дійсно важливі властивості права, але він не здатний довести, що ці властивості притаманні праву, складають його сутність і все, що не володіє цими властивостями, не являється правом. Між тим саме таким способом юристи поки що намагаються розкрити сутність права.
Одним з факторів, з яким пов’язується багатоманіття теорій про сутність права, є філософські і методологічні позиції їх авторів.
Кожний вчений володіє світоглядом, тобто певною сукупністю знань про те, як влаштований світ, із яких основних компонентів він складається, яким чином ці компоненти взаємодіють між собою, що лежить в основі розвитку світу і чи може людина пізнати оточуючий її світ. Всі ці проблеми складають предмет філософії, але обов’язково використовуються юристами. В своїх дослідженнях сутності і соціальної природи права юристи змушені звертатися до загальних світоглядних положень філософії всякий раз, коли намагаються показати, розкрити зв’язок права з іншими соціальними явищами.
Але, оскільки філософія далека від єдиного розуміння своїх проблем, представляє собою достатньо яскраву палітру різних шкіл і теорій, то і світоглядні позиції вчених-юристів виявляються досить різними. Кожний в своїх правових дослідженнях спирається на філософську теорію, яка, на його думку, правильно розкриває проблеми світобудови і дає надійні способи наукового пізнання. Своєрідність кожного філософського бачення, застосованого в правознавстві, неминуче позначається і на розумінні сутності і соціальної природи права.
В основі багатоманіття концепцій розуміння права лежить також онтологічна причина. Напротязі всієї історії поняття права розвивалося. І який стан розвитку права в кожний окремий період – такі і його визначення давалися різними вченими.
Велике значення у визначенні поняття права мають також політичні, ідеологічні причини.
Але сучасний рівень методології наукового пізнання, розвинутість права в сучасному суспільстві, накопичена правознавством система теоретичних знань свідчить про те, що теорія права вже стоїть на порозі дійсного усвідомлення сутності права і подолання невизначеності у цьому питанні. Деякі вчені вважають, що ця задача буде розв’язана вже наступним поколінням.
Пошуку сутності права присвячена значна кількість наукових робіт різних епох, починаючи з античності і закінчуючи сьогоденням. Філософи, правознавці, політичні і релігійні діячі усіх часів прагнули визначити витоки права, з’ясувати його природу. Праворозуміння є виразом різноманітних поглядів, суджень і оцінок – підходів щодо пізнання сутності права у вигляді окремих правових концепцій.
Зараз, коли з такою очевидністю проявилася методологічна обмеженість як правового позитивізму, що абсолютизує умовний характер права, його форму, так і правового соціологізму, що ставить право у виняткову залежність від соціально-економічних процесів, які не змогли вберегти право від маніпулювання ним з боку влади, зростає інтерес до концепції природного права, завдяки якій було обґрунтовано ідеї невід’ємних прав людини і правової держави. Однак поняття „природне право” не завжди адекватно тлумачиться, що знижує його привабливість в очах сучасно мислячої людини. Це робить актуальним прагнення розібратися з світоглядно-методологічними підставами природно-правового підходу і його дійсним розумінням. При цьому нас цікавить не стільки доказ істинності або неспроможності тих чи інших природно-правових теорій, які безумовно несуть на собі відбиток історичної обмеженості, скільки універсальне значення природного права, що виражається ними, аналіз самого способу природно-правового мислення.
Елементи природно-правового мислення зароджуються ще в 5 ст. до н.е., коли із протиставленням праву позитивному, що встановлюється людиною, виникає поняття природного права, як чогось невстановленого, що стає символом усього істинного в правовому сенсі. В основі вчення про природне право лежить ідея про те, що всі правові норми мають засновуватися на якихось об’єктивних засадах, що не залежать від волі людини. Оскільки зразком таких властивостей вважалася природа, то невстановлене право було назване природним. Залежно від тлумачення поняття „природного” (природи) виникали різні типи вчень природного права. Однак при буквальному розумінні поняття „природного” концепція природного права спиралася на просторово-часові визначення „вічності”, „постійності”, „загального поширення” і ставала вразливою для критики.
У чому ж полягає універсальне розуміння теорії природного права? В тому, що вона спрямована на пошуки особливої реальності права, яка не зводиться до реальності державно-владних встановлень. Оскільки під природним правом в його узагальненому значенні розуміється надпозитивна інстанція, або „сукупність усіх надпозитивних обов’язковостей людської практики”, то й особливість природно-правового мислення полягає, говорячи більш звичною мовою, в розмежуванні і критичному зіставленні права і закону з позицій принципів справедливості.
Зміст сучасних концепцій природної школи права зумовлений історією розвитку природно-правових ідей. Формування природно-правових ідей – логічно послідовний процес, у якому кожний наступний період пов’язаний з попереднім поділом права на природне і позитивне, тобто чітким розмежуванням права і закону. Вчення про право як явище надпозитивне, незалежне від держави зародилося ще в античні часи і було вихідною ланкою філософсько-правових течій різних історичних епох.
Філософи античності, мислителі епохи Середньовіччя, Відродження і Реформації, Нового часу, Просвітництва обґрунтовували власне розуміння природного права. Але за наявної різноманітності поглядів щодо його витоків (мудрість Бога, природа людини, її розум, природа речей, що й обумовило існування декількох напрямків сучасних природно-правових концепцій) спільним було найважливіше: розуміння права як явища загальнолюдського. Вчені минулих століть стверджували, що природне право є вічним і незмінним, воно супроводжує людство з моменту його виникнення. Природне право – це вимоги, породжені самим людським буттям – право на життя, свободу, рівність, власність, безпеку. Основним положенням природно-правових концепцій був і є висновок про існування поряд з нормами законодавства (що утворюють позитивне право) постійно діючих, незалежних від держави норм, які втілюють справедливість. Тому оцінювати правову дійсність з позицій природного права означає оцінювати її з позицій істини (розуму, здорового глузду), а не з позицій ідеологічних постулатів, вигідних владі (що, як правило, істотно впливають на зміст законів).
Виразом природного права є невід’ємні, невідчужувані права людини. На них повинні спиратися норми позитивного права, що дає змогу правам людини визначати права влади (держави), а не навпаки. Але тільки проголошення цих прав є недостатнім для повноцінного життя суспільства. Невідчужувані права людини повинні дійсно реалізовуватися. Забезпечення реалізації прав людини прихильники природно-правових поглядів покладали і покладають на державу, доводячи, що вона є тим соціально–політичним інститутом, який, передусім, покликаний охороняти природне право.
Актуальність даного дослідження також полягає у тому, що вітчизняне праворозуміння є однією з найцікавіших і одночасно складних і недостатньо досліджених проблем правознавства. Останнім часом науковий інтерес вчених-юристів України до цієї проблеми значно пожвавився, проте чимало її аспектів все ще залишається поза увагою правознавців і потребує спеціальних досліджень. Незнання досягнень всесвітньо відомих мислителів і вітчизняних вчених не дає нам повної уяви про розвиток світової правової думки в цілому.
Ідея багатоаспектного, багатостороннього підходу до права зараз, мабуть, найбільш точно відображає спільні зусилля вчених по його вивченню. Яких би поглядів на право вони не притримувались, всі проти однобічності. І життя це підтвердило, показавши, що розгляд правових проблем, наприклад, з позицій конкретної соціології, з інформаційної сторони чи в психологічному аспекті дозволяє підійти до розкриття нових рис права, збагачуючи відповідно його поняття. Саме шляхом розкриття нових відносин, сторін, рис і відбувається процес поглиблення поняття права.
Не одна якась сторона права – нормативна, його генезис чи право в дії – дає поняття права. Кожна з них – лише абстрактне його бачення. Поняття права складається як сума, синтез знань всіх правових дисциплін, які вивчають право у всіх його реальних проявах, сторонах, рисах, відносинах, перспективах.
Різні визначення права мають власну пізнавальну і практичну цінність і в своїй сукупності дають багатовимірне уявлення про його природу. Але усвідомлення сутності права починається з того із них, яке пов’язане з такими фундаментальними категоріями як „свобода”, „справедливість”, „рівність”. Ці категорії наповнюють життя людини сенсом. Отже, вихідне визначення права можна сформулювати таким чином: право – це справедлива і рівна міра свободи людей, яка є основою регулятивної системи їх суспільства.
Сьогодні юридична наука повинна використовувати результати дослідження широкого кола правових шкіл, з’ясовувати різноманітні підходи до розуміння сутності, цінності і призначення права на противагу культивуванню однієї з правових концепцій та безпідставному запереченню інших. Це дає змогу досліджувати право як у позитивному (державному), так і в надпозитивному (наддержавному) вимірах. Тобто повноцінно і неупереджено, а не з псевдонаукових (заідеологізованих) позицій.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження в дипломній роботі є сутність права як внутрішня цілісність усіх його багатоманітних якостей (властивостей). Предметом дослідження є природно-правова концепція в обґрунтуванні сутності, цінності і призначення права.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є з’ясування сутності концепції природного праворозуміння та її відображення у вітчизняній політико-правовій думці.
Згідно з поставленою метою передбачається вирішити такі завдання:
 надати характеристику концепції природного праворозуміння; розглянути еволюцію природно-правових ідей різних мислителів, починаючи з найдавніших часів;
 проаналізувати концепцію природного права та особливості її тлумачення на різних етапах розвитку філософії, починаючи з античності;
 проаналізувати питання генези формування думки про природне право від давніх часів до XX ст.; висвітлити основні аспекти впливу філософських течій на вчення про природне право;
 з’ясувати ступінь реалізації основних принципів історико-філософської концепції природного права – свободи, правової рівності та справедливості; дослідити місце і роль невід’ємних природних прав людини у процесі творення незалежності української держави, громадянського суспільства, у відновленні національної духовності, культури, традицій та норм моралі;
 визначити досягнення природної школи права, проаналізувати її слабкі сторони та з’ясувати актуальність досвіду природно-правового мислення;
 виявити тенденції взаємодії правового позитивізму і теорії природного права; визначити досягнення та недоліки наведених правових шкіл;
 здійснити аналіз концепції природного права у вітчизняній юридичній науці та охарактеризувати філософсько-етичні засади поглядів вітчизняних вчених на природне право;
 обґрунтувати необхідність відродження в українському правознавстві концепції природного права, яка розглядається як один з інструментів побудови правової держави; сформулювати принцип пріоритетності природного права над правом волевстановленим („позитивним”); внести пропозиції по удосконаленню законодавства України на основі концепції природного права.
Методологічну основу даної роботи складають загальнонаукові методи дослідження сутності і призначення права (діалектичний, феноменологічний, герменевтичний, метод філософського раціоналізму і метод філософської антропології) та конкретно-наукові (історичний, логічний, соціологічний, порівняльний, системний, формально-аналітичний і метод інтеграції). Серед використаних загальнонаукових методів дослідження слід відзначити метод філософської антропології, який дає змогу пізнати першоджерело права – людську особистість; серед конкретно-наукових – метод інтеграції, який дає змогу виявити внутрішню цілісність багатоманітних якостей такого складного явища як право.
Застосування діалектичного методу проявилося у прагненні здійснити об’єктивне, всебічне дослідження правових ідей та теорій вітчизняних вчених. З метою осягнення змісту текстів праць деяких вчених використано конкретно-науковий метод – герменевтичний. Системний підхід дав можливість відтворити сукупність ідей мислителів щодо конкретних проблем права, структурувати їх у взаємозв’язку. Компаративний (порівняльно-концептуальний) аналіз дозволив осягнути багатоманітність проявів розгляданого об’єкта в історико-правовому вимірі, уникнути однобічності, фраґментарності в його осягненні, простежити наступність в ідеях про право.
В роботі широко застосовано метод історико-порівняльного правознавства, за допомогою якого зіставлялися правові ідеї вітчизняних та зарубіжних вчених з метою з’ясування як відмінних, так і схожих поглядів на праворозуміння, а також логічний метод дослідження і доказів фактів. Ми використали також такі загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, що особливо проявилося при дослідженні архівних матеріалів.
Дипломна робота базується на принципі плюралізму правових поглядів.
Теоретичною основою дослідження є наукові праці видатних зарубіжних та українських вчених. Серед них: П.Г. Виноградов, М.Ф. Владимирський-Буданов, Ю.С. Гамбаров, М.А. Гредескул, С.С. Дністрянський, І.О. Ільїн, Б.О. Кістяківський, М.М. Коркунов, М.М. Ковалевський, М.О. Максимейко, О.О. Малиновський, Й.В. Михайловський, С.А. Муромцев, К.О. Неволін, П.І. Новгородцев, М.І. Палієнко, Л.Й. Петражицький, П.Г. Редкін, Ф.В. Тарановський, Б.М. Чичерін, Г.Ф. Шершеневич, О.С. Ященко та ін.
У радянський період з’ясуванню сутності права в своїх працях приділяли увагу: Г.О. Аксеньонок, С.С. Алексєєв, В.Д. Бабкін, М.І. Байтін, А.М. Васильєв, А.Б. Венгеров, В.Г. Графський, В.Д. Зорькін, В.В. Лазарєв, О.Е. Лейст, В.П. Казимирчук, Д.А. Керімов, В.М. Кудрявцев, В.В. Лапаєва, Р.З. Лівшиц, О.А. Лукашова, Д.І. Луковська, Г.В. Мальцев, Л.С. Мамут, В.К. Мамутов, В.С. Нерсесянц, В.А. Туманов, Л.С. Явич та ін.
Серед сучасних вітчизняних вчених, публікації яких пов’язані з дослідженням природи права, можна назвати таких, як Т.Г. Андрусяк, В.А. Бачинін, С.В. Бобровник, С.Д. Гусарєв, А.П. Заєць, А.А. Козловський, М. І. Козюбра, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков, А.Ю. Олійник, Л.В. Петрова, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, О.Ф. Скакун, С.С. Сливка, О.В. Сурілов, О.Д. Тихомиров, І.Б. Усенко, В.О. Чефранов, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, О.В. Шмоткін, Ф.П. Шульженко та ін.
Джерельну базу дисертаційної роботи склали наукові праці зарубіжних представників досліджуваних шкіл права. Серед них: Ж. Марітен, В. Дільтей, Р. Штаммлер, Е. Фехнер, Л. Фуллер, Г. Гуго, Ф. К. Савіньї, Г.Ф. Пухта, К. Олівекрона, А. Росс, Є. Ерліх, Л. Дюгі, О. Холмс, Р. Паунд, К. Ллевеллін, Д. Френк, Г. Кельзен, Г. Харт, Д. Холл та ін.
В роботі також широко використана юридична література не тільки пов’язана з темою дослідження, але й і з загальнотеоретичними проблемами праворозуміння, його походженням, розвитком, суттю тощо.
Дана робота складається із вступу, двох розділів, до яких входять по два підрозділи, висновків та списку використаних джерел і літератури.

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Концепція природного права у вітчизняному праворозумінні”“

18 + fifteen =