Цивільний процес та позовний захист у римському цивільному праві

60.00грн.

Скачати курсову роботу

Категорія:

Product Description

ЗМІСТ

Вступ 3
РОЗДІЛ 1 ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВНОГО СУДУ В СТАРОДАВНЬОМУ РИМІ 9
РОЗДІЛ 2 ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС У РИМСЬКОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ ТА ЙОГО ФОРМИ 9
2.1 Легісакційний процес 14
2.2 Формулярний процес 30
2.3 Екстраординарний процес 46
РОЗДІЛ 3 ПОЗОВНИЙ ЗАХИСТ У РИМСЬКОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ 55
3.1 Поняття і види позовів 55
3.2 Захист і заперечення проти позову 59
3.3. Колізія прав і конкуренція позовів 64
3.4 Особливі засоби преторського захисту й позовна давність 67
Висновки 73
Список використаних джерел та літератури 77

ВСТУП

Римське право – одне з найбільших досягнень минулого. По внутрішній досконалості, послідовності і закінченості теоретичної думки і практичної розробки воно може бути найкращим введенням у теорію права.
З теоретичної точки зору цінність римського права як об’єкта вивчення полягає у тому, що воно стало базисом для всієї романо-германської правової системи. Саме до цієї системи з римського права були запозичені такі поняття як віндикація, негаторний позов, презумпція, реституція, контракти, пакти, делікти, консенсуальні договори тощо.
В історії римське право займає особливе місце, оскільки пережило його народ, що створив, і, образно кажучи, двічі скорило світ. Визнано, що в праві інших держав немає такої великої кількості перевірених довгим досвідом юридичних норм і конструкцій як у римському, його універсальність – це закономірний наслідок історичного розвитку Рима.
Римське право в стародавності ще не мало характеру тієї національної єдності, що згодом стало одним з головних його переваг. Як і всяке древнє, раннє римське право було перейнято патріархальністю й вузьконаціональним характером. Але з роками Рим, розширюючи свої володіння, поглинаючи нові міста і держави, став синонімом світу. Одночасно відбувалося і злиття різнорідних правових елементів, що склалися з різних племінних і народних звичаїв. Політичний, економічний і соціальний розвиток римської держави вимагало нового права, вільного від місцевих і національних особливостей, права всесвітнього, універсального. Завдяки римським юристам, що вивчали і запозичували все нове і прогресивне з філософії і правових доктрин інших народів, римське право поступове переймається початком універсальності.
Одним з найбільш значних досягнень римського права є вироблення основ цивільного процесу, який у третій його формі – екстраординарній, як вже згадувалося, є запозичений всіма країнами континентальної правової системи. Саме в Римській державі був запроваджений писемний судовий процес, апеляція, держава почала брати на себе виконання судових рішень. Важко навіть перерахувати інститути і поняття цивільного процесу, які 63’ли запозичені до сучасних правових систем світу. Кожному процесуалісту в нашій країні добре відомо, що такі поняття як заочне рішення, реституція, апеляція, преюдиція та багато інших мають своє коріння саме в римському процесуальному праві. Безцінний внесок у становлення науки цивільного процесу внесли блискучі римські юристи, мислення яких романісти не випадково порівнюють з «інженерним». їх праці стали класикою світової юриспруденції. Особливе значення їх тверджень та сентенцій полягає в тому, що вони безпосередньо опираються на практику судочинства, а не мають схоластичний характер. Незважаючи на те, що римське право не знало окремої науки цивільного процесу, питання процесу були розроблені римськими юристами з надзвичайною глибиною і тонкістю. Тому про римське цивільне процесуальне право можна говорити як про самостійне правове явище, що має специфічний предмет і сферу регулювання, відмінні від матеріального права. Не випадково і на сьогоднішній день вивчення римського цивільного процесу зберігає свою безсумнівну актуальність.
Метою роботи є простежити генезис різних форм римського цивільного процесу, визначити найбільш характерні риси кожної, їх зв’язок з розвитком права, проаналізувати найбільш вживані позови та основні процесуальні інститути.
Мета складається з наступних дослідницьких завдань:
• охарактеризувати виникнення державного суду в Стародавньому Римі;
• встановити причини становлення форм процесу, їх залежність від конкретно-історичних умов;
• виявити особливості кожної з форм та визначити їх законодавче забезпечення; простежити процес зміни форм процесу та виявити їх закономірності; визначити можливості судового захисту сторін при кожній з форм процесу; дослідити роль магістратів та державних органів у забезпеченні здійснення судочинства, їх роль у практичному розвитку цивільного процесу;
• проаналізувати позови, що використовувалися для захисту інституту власності; дослідити засоби, які виробилися у преторській та судовій практиці для захисту володільницьких інтересів;
• коротко охарактеризувати особливі засоби преторського захисту й позовну давність.
Об’єктом дослідження виступають норми римського цивільного права.
Предметом дослідження є три форми римського цивільного процесу – легісакційний, формулярний та екстраординарний, основні процесуальні інститути, а також позови, що використовувалися для захисту таких важливих юридичних інститутів як власність і володіння.
При проведенні дослідження були використані наступні методи. Для розуміння еволюції римського цивільного процесу, його зв’язку з станом суспільства, у якому він виник залучався діалектичний метод. Вивчення генетики зв’язку між трьома формами цивільного процесу, набору інструментарію, характерного для кожної з них, вимагало використання структурно-функціонального методу. При характеристиці засобів захисту таких інститутів як власність та володіння використовувався порівняльно-правовий метод. Оскільки до завдань роботи входило простеження еволюції цивільного процесу, то для реалізації цього завдання вкрай важливе значення мав історичний метод.
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання досвіду римської правової науки щодо застосування різноманітного інструментарію для захисту інтересів фізичних та юридичних осіб в умовах панування приватної власності, що актуально й для даного часу.
Детальне дослідження обраної теми не було б можливим без залучення різноманітної нормативно-правової бази.
Безперечно жоден дослідник римського цивільного процесу не омине своєю увагою таку визначну пам’ятку давнього римського права як Закони XII таблиць . Попри невеликий обсяг Закони містять надзвичайно цінний матеріал щодо різних видів позовів легісакційного процесу та організації судочинства в архаїчний період.
Всебічну характеристику не лише легісакційному процесу, але й формулярному дав римський юрист II ст. Гай. Його праця – «Інституції» з часу її знайдення німецьким істориком Г.Нібуром у 1816 р. стала класикою світової романістики. У кінці XIX ст. «Інституції» були перекладені російською мовою Ф.Дидинським. З того часу в кінці 20-30-х рр. XX ст. були знайдені декілька фрагментів цієї праці, зміст яких раніше не був відомим. Гай дає детальну характеристику різним позовам, визначає сутність частин преторських формул, наводить легісакційні позови, які виникли після укладення Законів XII таблиць.
З праць римських юристів класичного періоду в першу чергу потрібно відзначити збережені фрагменти творів видатних юристів початку III ст. Юлія Павла та Доміція Ульпіана . Обидва автори були не лише одними з найбільш знаменитих римських юристів, але й як члени імператорського консиліуму володіли правом гезропва ргасіепишп – надання юридичних порад, що виступали джерелом права. У зв’язку з цим їх праці відображують зміни цивільного процесу, викликані не лише прийняттям едиктів, але й врахуванням думки провідних юристів. Окремі фрагменти праць цих юристів, так само як і інших класичного періоду містять Дигести Юстиніана – складова частина його широкомасштабної кодифікації .
Важливі зміни, які відбулися в посткласичний період і полягали в появі нової форми цивільного процесу – екстраординарного, частково знайшли своє відображення у Інституціях Юстиніана . Значна увага у Інституціях присвячена організації державного суду та забезпеченні його діяльності.
Вивченню римського цивільного процесу присвячена численна наукова література. Розпочали традицію вивчення римського судочинства італійські глосатори другої половини XII і XIII ст.: Танкредус, Рофредус Булгарус і ін. Вони звели в єдине ціле юстиніанівські фрагменти щодо судочинства. У XIV в., завдяки працям італійських юристів Бартолуса де Саксоферрато, Балдуса де Умбальдіса й інших, наука римського цивільного процесу стала самостійною. Одночасно у Франції з’явився так називаний «перший Європейський підручник цивільного судочинства» Дюбрайля, який опирався на досягнення римського права. Велику увагу вивченню римського цивільного процесу приділяли представники історичної школи права: Ф.К. фон Савін’ї, Г.Пухта, Т.Моммзен та ін.
Для написання дипломної роботи була використання література, що узагальнила досягнення попередньої історіографії питання.
Досить детально у загальних рисах відображений розвиток римського цивільного процесу в найновіших підручниках з римського права Д.Дождєва та І.Пухана й М.Полена-Акімовської . Особливо слід виділити працю Д.Дождєва, де враховані досягнення всієї європейської романістики у сфері вивчення римського цивільного процесу.
До сих пір не втратили свого наукового значення праці російських романістів початку XX ст. І.О.Покровського та В.М.Хвостова . Особливо цінним у цих працях є екскурси авторів у літературу предмету XIX – початку XX ст., де подаються різні погляди на становлення форм римського процесу, значення окремих формул, сфери застосування позовів тощо.
Справжньою енциклопедією римського права є книга чеського романіста М.Бартошека . Інформацію про римський цивільний процес тут знаходимо як у цитатах з праць римських юристів, так і в тлумаченні численних юридичних термінів і понять, які прямо чи опосередковано стосувалися судочинства.
Останнім часом відроджує кращі романістичні традиції російська історія права. Характеристику розвитку римського цивільного процесу навела у своїй праці Є.Салогубова, простежуючи одночасно його вплив на становлення російського цивільного процесу та запозичення норм римського цивільно-процесуального права до відповідного Кодексу Російської федерації . Автор у своїй книзі навела також характеристику основних процесуальних інститутів у римському праві та вияснила його теоретико-пізнавальне значення.
Для відображення підстав позовного захисту права володіння особливе значення має праця Д.Дождєва, присвячена висвітленню взаємозв’язку захисту володіння з розвитком індивідуальної свободи римських громадян
Певне значення для написання магістерської роботи мали праці історико-юридичного та історичного характеру, зокрема класична праця з історії Римської держави Т.Моммзена та нарис історії держави і права Стародавнього світу Б.Й.Тищика .
Структура: дане дослідження складається з вступу, трьох розділів, кожен з яких присвячений окремій формі римського цивільного процесу та основним процесуальним інститутам, висновків та списку використаних джерел і літератури.

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Цивільний процес та позовний захист у римському цивільному праві”

16 − 1 =